Вітаю Вас, Гість
Головна » 2014 » Квітень » 20 » Яких терпінь довелося перенести Ісусові Христові для того, щоб визволити нашу душу з неволі...
12:00
Яких терпінь довелося перенести Ісусові Христові для того, щоб визволити нашу душу з неволі...

"Сьогодні є найтрагічніший день в історії людства, бо людство у своїй злобі і ненависті розп'яло Свого Спасителя. Чому вони так вчинили? Бо злий дух цілковито володів і керував їх душами. Але сьогоднішній день також можна назвати - днем свободи, бо саме у цей день Ісус Христос переміг, звільнив нашу душу від полону зла і відкрив для нас Небо. Розважмо сьогодні, чого вартувало, яких терпінь довелося перенести Ісусові Христові для того, щоб визволити нашу душу з неволі. Муки Спасителя - то найкраще дзеркало, в якому можемо пізнати усю злобу гріха.

Для кращого розуміння мук Христа у Велику П'ятницю на хресті, повернімося трохи назад, пригадаймо про Його терпіння і переживання в Оливному саду, бо передсмертні муки розпочались саме з молитви в Оливному саду.

Вже була ніч, біля одинадцятої години. Спаситель по святій Тайній Вечері, що її спожив з апостолами, подався до Оливного саду. Пройшов потік Кедрон, полишив за собою Єрусалим, те місто, колись святе, тепер прокляте Самим Богом, бо воно збирає юрбу, на чолі з Юдою, щоб Спасителя, Справедливого і Невинного, віддати на несправедливий суд. Полишив ті місця, де диявол став господарем. Покинув той вибраний нарід, покинув Ізраїль і пішов в тихий Оливний сад, немов хотів показати, що розпочне свої муки поза Єрусалимом, не між жидівським народом, бо цей нарід не гідний бути свідком того найбільшого вияву любові Божої.

Той вхід до Оливного саду - то початок Його мук, то перший крок на Голгофу. Йшов добровільно, щоб Юда не довго його шукав. При вході у сад лишив Ісус Христос більшу частину апостолів, а з собою взяв лише трьох: Петра, Якова і Івана. Вони були свідками Його славного Преображення на горі Тавор і вони мали бути свідками Його найбільшого душевного терпіння. Дуже засмутився Спаситель, почав дрижати від напруження і промовив до трьох апостолів: «Смертельним смутком охоплена душа Моя. Залишайтеся тут і чувайте зі Мною» (Мт. 26.38). І відійшов декілька кроків, впав обличчям до землі і гаряче молився: «Отче Мій, коли можливо, нехай мине Мене ця чаша, однак нехай буде не, як Я хочу, а як Ти». Потім встав Христос, прийшов до апостолів, а вони спали. Збудив їх і каже: «Не можете ви молитися зі Мною, хоч одну годину? Коли хоч трохи любите Мене, коли милосердя маєте наді Мною, то не спіть, чувайте зі Мною, моліться, бо бачите, як смуток давить Мою душу, як Я страшно мучусь». Учні спали, годину не могли з Ним чувати. (Пор. Мт. 26.39-41). А Юда, той, що мав зрадити Ісуса Христа, ока не зажмурив. Він без відпочинку бігав від одних до других і збирав сторожу, щоб зрадити Ісуса Христа. Бачимо з цього уривку Євангелії, що добро робити нелегко, для цього потрібні зусилля. На забаву, на гріх люди все знаходять час і то забавляються до пізньої ночі, хоч рано мають вставати. Але раз на тиждень, в неділю, помолитися, чувати разом з Христом в церкві, попрацювати над спасенням душі часу не мають. Так воно все було. Ісус Христос сам сказав, що діти цього світу завдають собі більше праці над поповненням гріха, як діти святої віри над спасенням своєї душі.

Відійшов Ісус Христос від апостолів, впав на коліна, схилив голову аж до землі і знову молився: «Отче, як не може оминути Мене ця Чаша, то нехай буде Твоя Воля» (Пор. Мт. 26.41). Уявім собі яка страшна ця картина. Пан світла. Господь мій, у поросі землі бруднить Своє Найсвятіше Обличчя. Який то страшний тягар повинен бути, що давить плечі Того, що віддихом Своїх Уст цілий світ підтримує, коли Він не міг його далі нести, тільки повинен був впасти аж до землі, немов той хробак. О, яка то страшна Божа Справедливість, що від Самого Божого Сина вимагає такого пониження. І безмежний сум найшов на Його душу і великий страх перейняв Його кості і піт, змішаний з кров'ю, виступив на Його Тілі. Що значить та дивна і така сильна зміна? Що то значить, що Спаситель боїться смерті? Що ж за терпіння мучить так нашого Спасителя?

Перед усім страх перед майбутніми страстями. Як Бог, Христос є Всевидющий, Він чув і знав зовсім виразно всі терпіння, які повинен знести. Він відчув той гидкий поцілунок Юди, ті насміхи і глузування римських вояків, ті зневаги, всі удари і рани бича, терновий вінець, обпльовування Його Святого Лиця, ті цвяхи, хрест, біль, спрагу, те покинення Самим Отцем. О, то страшні речі. Сама думка про це в силі викликати найбільші страждання душі. Добровільно взяв на Себе цей кровавий страх перед смертю, щоб за нас покутувати, щоб нам хвилину смерті полегшити, коли страх перед нею витисне нам холодний піт на чолі. Христос тоді промовить: «Не тривожся, чоловіче, Я Своїми муками тобі Небо відкрив». О, як вдячні ми повинні бути Спасителеві за таку велику Його любов!

Мучив Його Святу Душу тягар гріхів цілого світу, який Він, невинний, взяв на Себе. Ця святість бачить в дусі всі гидкі гріхи цілого світу, почавши від Адама до останньої грішної людини. Та ж ми самі бридимось низькими вчинками, гріхами. А святий Спаситель повинен в душі оглядати страшні злочини грішників, ціле пекло зіпсуття бачити. Там наші гріхи стали перед Ним, і всі ті гріхи Христос взяв на Себе. Його Свята Природа так противиться цьому, що витікає кров з Його Святого Тіла. Мої і ваші гріхи були причиною Його страшних терпінь. Гріхи байдужості до Заповідей Божих і їх часте переступлення.

Ці думки не покидали Його під час хресної смерті. Найбільше мучили Його думки, що страсті і смерть будуть для багатьох без користі: «Положу Своє життя за рід людський. Виллю Свою Кров до останньої краплини, перенесу всі муки, які тільки призначив Мені Отець, але яка користь з Моїх мук? Я їх обмив з гріха, а вони стануть грішити наново. Я лишив їм Своє Тіло і Кров - а вони будуть їх зневажати. Я з любові до них помираю - а вони будуть більше служити дияволу та світові. Що за користь з Моєї Крові, що проливаю на хресті? Отче Небесний, але нехай не Моя, а Твоя воля буде».

Жив один батько, що втратив свою дитину. Ангел смерті взяв її душу до Неба. Батько сумує, ломить руки, мати заводить і непритомніє. Вони тішились нею, що вона виросте і стане порядною людиною на славу людям і родині. Але тут смерть краде їх скарб. Це великий біль. Але подумайте, може та дитина в Небі? Вони там на віки не розлучаться. За деякий час підуть за нею та зустрінуться на Небі, якщо помруть без смертельного гріха на душі. Однак плачуть і побиваються за своєю дитиною, яку мати своїми грудьми і своєю працею виховувала. А Ісус Христос втратив не одну, але мільйони своїх дітей, що сьогодні Своєю Кров'ю відкупив, а опісля Своїм Тілом годував. І втратив не на тиждень, не на рік, не на 100 років, але на віки. Чи є ваш біль більший у порівнянні до болю Ісуса Христа? Чи людина більше любить своїх дітей, ніж Спасителя? А чи багато є батьків, що дали б себе розп'ясти на хресті, щоб їх дитина жила, і то дитина така, що тільки проблеми родині приносить, що тільки затрудняє їх життя? Напевно, ні. А Ісус Христос це зробив. Він прийняв сьогодні смерть, як доказ Своєї Любові. Прийняв смерть за нас, грішних, бачачи усю нашу гріховність і недостойність. Саме біль втрати цих мільйонів, що не скористають з Його жертви, мучила під час хресної смерті. Тягар гріхів усього світу упав на Христа в цю мить і Він усе переніс, усе витримав, а так багато людей не забажає скористатися цим відкупленням і очищення. Як гірко Христу чути слова: «Мені вже церкви не треба, можу жити без церкви». Чи Кров Любого Спасителя, пролита сьогодні, має безплідно пройти біля нашого закаменілого серця? Чи Кров Любого Спасителя колись стане проти нас свідком, що буде кликати про пімсту до Божої Справедливості? Ні, мої дорогі! Ми не хочемо вже більше засмучувати нашого Спасителя своїми гріхами, заново розпинати Його своїми гріхами! Радше в Христі хочемо шукати допомоги в наших терпіннях, що трапляються у нашому житті. Наші терпіння в порівнянні до хресних терпінь Спасителя - це одна маленька краплинка в порівнянні до цілого моря. До кровавого поту молімося до Ісуса Христа у всіх своїх потребах. І тоді коли передсмертна тривога охопить нашу душу, тоді Спаситель не покине нас, не полишить нас, бідних грішників, а зішле з Неба Ангела-Хоронителя, щоб скріпив нас в останній боротьбі і щоб нас запровадив до Небесного Спасителя, що сьогодні помирає для того, щоб відкрити нам Небо. Амінь."

Проповідь Страсної П"ятниці http://www.traducionalist.info/news/velika_p_jatnicja_svjata_plashhanicja/2014-04-18-438

Переглядів: 573 | Додав: Vadum | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

УГКЦ Храм Свв. Володимира і Ольги © 2017