Вітаю Вас, Гість
Головна » 2014 » Листопад » 2 » Посвячення пам'ятника Юліану Головінському
16:16
Посвячення пам'ятника Юліану Головінському

12 жовтня 2014 р.Б. на площадці перед 2-гою міською комунальною поліклінікою та аптекою 44, ( що знаходиться по вул. Симоненка,4 – неподалік храму свв. Володимира і Ольги) було посвячено пам’ятник Юліану Миколайовичу Головінському (01.12.1894 – 30.09.1930рр.)

Це сотник Української Галицької Армії , комендант VI –ої бригади УГА, потім ІІ-ої бригади Червоної Української Галицької Армії, співорганізатор Української Військової організації, бойовий референт, крайовий командир УВО та крайовий  провідник ОУН. (http://golovinskyy.org.ua/)

Перед посвятою від оргкомітету- голова товариства Любачівщини та представник Обласної Ради поклали квіти до підніжжя пам’ятника. Чин посвяти здійснювали отці: о. мітрат Степан Бліхар (парох села  Великі Глібовичі), о. мітрат Богдан Чабан ,о. Богдан Калатин, о. Любомир Гладюк (парох храму свв. Володимира і Ольги та священники-сотрудники) . На честь загиблого Юліана Головінського здійснили відправу – панахиду.

Ведучим заходу був крайовий отаман Галицької Січі- Всеволод Іськів. Спершу було надано слово духовним отцям:

о. мітрат Богдан Чабан:

«Історія визвольної боротьби за Україну дає нам багато постатей героїв, що гинули за рідну землю. Вони гинули, аби ми жили по - новому, Бога прославляли, щоб любили свою землю і шанували свою культуру. Земля, на якій ми живемо, дана нам у спадок від Бога. ЇЇ оборона, захист своєї ідентичності – це наш святий обов’язок.

Зараз знову прийшли такі ж небезпечні часи, у яких колись жив Юліан Головінський. Наші вороги намагаються похоронити наші здобутки, запровадити нас у неволю. Але воля Божа не така, Господь бажає, щоб всі народи жили на своїх землях, щоб не було поневолення людей людьми, а для того потрібно захищати свій рідний край. Не біймося тої боротьби, не біймося боронити себе і свій народ.

Юліан Головінський народився на західних теренах Галичини, яка колись називалась Закерзонням, а тепер відійшла до теренів Польщі. Народився 1-го грудня1894 у селі Радимно. Він воював рядовим у лавах австрійської армії на Італійському фронті, закінчив Першу Світому поручником. Згодом, коли була проголошена ЗУНР, Юліан організував збройні загони на Любачівщині, створив 6-у Равську бригаду Української Галицької Армії, мужньо воював. Хоч державотворча боротьба України і зазнала поразки, цей мужній юнак не здавався, він і далі вів нерівну боротьбу з ворогами. Згодом Юліан Головінський був підло вбитий польськими властями, оскільки скорити його чи підкупити у них не було можливості.

Тепер ми стоїмо біля підніжку пам’ятника Юліану, вдивляймося пильно в це мужнє обличчя юнака-героя, незламного борця за волю своєї землі. Саме від Господа Бога ми всі маємо завдання отак мужньо обороняти свій край, свою Батьківщину. Замало лише жити на певній території, бути тимчасовим поселенцем, бути зайдою. Кожен християнин покликаний Богом бути патріотом, щоби дати своїм дітям і онукам зростати у вірі, помножувати добробут свого краю і плекати свободу і незалежність Держави.»

о. мітрат Степан Бліхар:

«Слава Ісусу Христу! Всечесніший отець парох, всечесніше парохіяльне духовенство цієї громади, високоповажні ветерани УПА, наше славне козацтво і всі ви славні непереможні патріоти українські і жертводавці. Нас усіх тут зібрала Пречиста Діва Марія, щоб ми освятили цей пам’ятник, щоб ми згадали ті буремні часи, коли героїчні воїни-повстанці все своє уповання покладали у Богородиці. Це Діва Марія кулі ворожі відвертала і Україну боронити допомагала. Я щиро вітаю наших ветеранів з 72 річницею заснування УПА 14 жовтня. Українська Повстанська Армія віддала себе під Покров Пресвятої Богородиці і саме тому була непереможна. Я хочу від імені Церкви і від всіх вас привітати наших славних ветеранів, котрі бережуть славу визвольних змагань, передають її молодому поколінню. Наша молодь тепер бореться з отим страшним московським тираном, якого весь світ признав агресором. Також весь світ побачив, якими героями є українці. Саме завдяки нашим ветеранам тепер маємо такі жнива героїзму і мужності. Тож бажаємо вам здоров’я, наснаги, навчайте молодь і передавайте досвід.

Я вдячний Господу Богу, що довелось мені посвячувати пам’ятник герою, що похований у селі  Великі Глібовичі. Коли цього мужнього борця вороги вбили, то великоглібовецька громада не побоялася поховати його у своїй землі. Згодом викували йому лавровий вінок, як переможцю над людським поневоленням нашого народу. У 1986 році, коли я був призначений на цю парафію, мені селяни пошепки говорили: «Отче, тут лежить велика людина України». З роками цей вінок зносився, я його відновив. І думаю, ви всі прийдете в Великі Глібовичі у грудні, аби справити йому величний ювілей, і цей вінок я покладу оцьому гідному Синові України. Я дякую, що в цей складний час, коли всі сили направлені на перемогу над Московією, люди знаходили можливість жертвувати кошти на пам’ятник. Як то добре, що його поставили поблизу такого величного храму, аби люди йдучи до церкви, згадували, як Юліан боронив нашу землю. Саме тому наша Церква благословляє отців-капеланів з Митрополії Львівської, 20 священиків, які піднімають дух воїнів АТО. Слава Україні! Героям Слава!»

Крайовий отаман Галицької Січі Всеволод Іськів:

«Щиро дякуємо отцю-пароху Богдану Чабану, отцю з Великих Глібовець Степану Бліхару, хочу нагадати, що кожного року 30 вересня кожного року їздимо на місце героїчної загибелі Юліана Головінського, яка сталася на півдорозі між Бібркою і Глібовичами. Цього року поставлено на тому місці курган пам’яті, встановлено хрест. У 30-х і 40-х роках це місце було для паломництва патріотичної молоді. Отож ми від імені оргкомітету запрошуємо 1 грудня відвідати пам’ятне місце славного борця за незалежність України.

А зараз я хочу наголосити, що серед нас є племінник Юліана Головінського, пан Любомир Головінський, Андрій Назаревич, родич Головінського. Ми дякуємо всім жертводавцям.

Наразі від оргкомітету слово скаже Крайовий Провідник ОУН Олег Гринюк.»

О. Гринюк:

«Слава Ісусу Христу! Слава Україні! Мало що можу доповнити до тих слів, які сказав отець Степан з Великих Глібовичів. Скажу, що надзвичайно тяжко доводилось Любомиру Головінському, племіннику героя. Висловлю думку від імені громадського оргкомітету вшанування пам’яті героя визвольної боротьби. Сюди входять представники різних громадських об’єднань. Події на Сході України внесли свої корективи, кошти на пам’ятник були віддані на Схід, але люди спромоглися пожертвувати нові кошти. На початку пам’ятник планували поставити у Бібрці, то 5 км від місця загибелі. Райрада прийняла, громада згодилася, але прийшли «Писарчуки», оті регіонали-нахаби, відмовили і заборонили. Таким чином з плином часу було прийнято рішення на сесії міськради про створення пам’ятки отут, на вулиці Симоненка, поблизу великого храму. Більш того, є рішення про створення у майбутньому пам’ятників Євгену Коновальцю, Андрію Шептицькому, Роману Шухевичу.

В цей радісний, сонячний, приємний день хочу привітати мешканців Львова, мешканців Франківського р-ну, прихожан храму свв. Володимира і Ольги, що поблизу їхнього храму стоїть постать українського незламного борця Юліана Головінського. Слава Україні!»

Крайовий отаман Галицької Січі Всеволод Іськів:

«Від імені облради за дорученням голови запрошений до слова Мирослав Качмарик, голова планової бюджетної комісії облради, політичне об’єднання «Свобода».»

Мирослав Качмарик:

«Слава Ісусу Христу! Всечесні отці, поважні ветерани УПА, шановна громада м. Львова, в цей світлий недільний день відкрито і освячено пам’ятник Юліану Головінському, який стоїть в ряду з Євгеном Коновальцем, який життя поклав, аби Україна була українською, аби земля була нашою. Я певен, що до нього буде йти молодь, аби отримати іскру боротьби, аби отримати натхнення на боротьбу і перемогу. Львівська облрада вдячна оргкомітету за плідні старання у створенням цього пам’ятника. Слава Україні».

Крайовий отаман Галицької Січі Всеволод Іськів:

«Чималий внесок в роботу оргкомітету зробив Тарас Шах, який розпочав ту справу у Бібрці. Але тогочасні регіонали вкрали те місце, що було виділене під спорудження монумента. До слова запрошується Тарас Шах.»

Тарас Шах:

«Вельмишановна громадо, всечесні отці, дякую за запрошення, дійсно планувалось поставити погруддя Юліану Головінському у Бібрці, бо саме там його застрелила польська поліція. Поглянемо у історичну перспективу. В червні 1930 року Юліан Головінський став Крайовим провідником ОУН, але водночас продовжував бути крайовим Командантом УВО. Головінський ще в 24 році, повернувшись з польських таборів, воював у складі Української військової організації під головуванням Ярослава Індишевського, а пізніше навіть створив легендарну «Летючу бригаду», керував її операціями, здійснив напад на головну пошту Львова у березні 1925 року.

Між УВО і ОУН були часом певні непорозуміння, тому Євген Коновалець прийняв «соломонове» рішення – керівником ОУН на західно-українських землях і крайовим Командантом УВО призначив того велета визвольної боротьби, який стоїть позаду нас. Зауважте, яка була велика довіра до цієї особи.

Тепер стосовно Бібрки. Саме там мав відбутися черговий акт спротиву, напад на поштовий віз під Бібркою, бо організації конче були потрібні кошти задля розвитку діяльності. В перестрілці поранили польського поліцая. Гроші виявились металевими монетами, срібними, були дуже важкі. Бійці несли їх у наплічниках, тому не могли досить швидко пересуватись. Поліція зчинила галас, прибуло підкріплення, наздогнали одного з 4 бійців, П’ясецького, під лісом, але той не здався і застрілився. Головінського не впіймали, але згодом підступно заарештували у Львові, під час зустрічі з провідниками найбільшої Галицької партії, Українського національно-демократичного об’єднання. Виходячи після зустрічі, він при виході попав до рук поліції. Як виявилось, зрадив його колишній бойовик УВО Роман Барановський, агент польської поліції і провокатор. Проте юридичних доказів поліціанти не мали, Юліан вже неодноразово був під слідством і успішно захищав себе підчас судових розслідувань.  Поляки не могли собі дозволити, щоб сотник Головінський вийшов на волю, і тому тримають його у казематах, не допускають родичів і адвоката. Десять днів тортури не вирвали жодних свідчень. 30 жовтня 1930 року поліція перевезла сотн. Юліяна Головінського до Бібрки, нібито для очної ставки зі свідками, які мали б ствердити, чи він був учасником нападу. Там його прив’язують, до дуба і вбивають трьома пострілами – два в груди і один в чоло. Після смерті, щоб не збурювати повітове місто, Юліана ховають на сільському цвинтарі в Великих Глібовичах 2 жовтня 1930 року.

Як бачите, минули роки, ми тут зібралися для вшанування пам’яті загиблого борця. Тепер по всій Україні відбувається відновлення національної пам’яті, головні герої нації тепер воюють на Сході, в зоні АТО. Тому Слава Героям, Герої не вмирають.»

Крайовий отаман Галицької Січі Всеволод Іськів:

«Я хочу наголосити, що Юліан Головінський в кінці 1918 року створює загони, що стали кістяком 6-ої бригади УГА, у якій він займав посаду начальника штабу, а пізніше став сотником і командиром. Командуючи Равською бригадою, Головінський відзначався блискавичними маневрами, вдало наступав. Також застосовував оману втечею, чим змушував ворога займати невигідні позиції і цілковито його знищував. На польському фронті бригада обороняла район Рави-Руської, Немирова, Яворова, під час Чортківської компанії билася під Бережанами і Золочевом. Після переходу УГА за Збруч Равська бригада налічувала майже 3000 бійців, гарматний полк з 4 батарей і кінна сотня. У наступі на Київ Головінський успішно бив більшовиків, здобув Браїлів, Вінницю, Козятин, Бердичів, а 31 серпня увійшла до Києва. Але головне, що вражає – на той час тому сотнику було лише 24 роки. Яким треба було родитися талановитим, щоб із рядового вибитись у поручики, адже Австрія офіцерські звання на вітер не кидала.

З листопада минулого року у Львові молодь теж взяла визвольний процес у свої руки, організувала Майдан, повела процес нинішній вперед. І ось серед нас є співголова молодіжного Львівського Євромайдану Роман Бризінський. Він є вихованцем братства ОУН-УПА, вихованець спілки політв’язнів. Ми всі бажаємо, щоб такі молоді люди і були отими обличчями нової влади, отою оновленою українською командою.»

Роман Бризінський:

«Слава Україні! Шановні отці, шановні представники патріотичних організацій. Ви знаєте, що кожного року у червні на теренах у селі Зашкові, де народився Євген Коновалець, організовуємо багатотисячну ходу. Це відбувається на спомин не лише Коновальця, але згадуємо і нашого ровесника, Юліана Головінського. Він у віці 24 років вже був офіцером УГА, а це більш ніж достойний приклад для молоді. Ми готові наслідувати його, бо коли молилися отут поминальні молитви, наші спогади були не лише про Юліана. Перед очима стоять сучасні молоді герої, які боронять Україну на її східних теренах у зоні АТО. Постать Головінського, пам'ять  про нього – ось джерело натхнення патріотизму, а не те, про що раніше розказував український псевдо - генералітет. Вони нам оповідали про Павла Судоплатова, котрий відзначився убивством Коновальця, Бандери, Лева Ребета. Про Суворова, генерала російської армії. Але ж ми маємо своїх військових світочів, і один з них позаду нас. Ми маємо перемогу під Конотопом над Московщиною, відзначаємо цього року 500-ліття перемоги під Оршею.

Запевняємо наше старше покоління, що ми готові діяти, ми вже підхопили естафету. Саме ваш приклад мужності допоміг нам вистояти на Майдані, і піти далі у боротьбі. Ми рішучі, ми почали змінювати державу, і ми не відступимось. Слава Україні!»

Крайовий отаман Галицької Січі Всеволод Іськів:

«23 роки славні мешканці вулиці Симоненка пишаються школою імені Симоненка, мріють про встановлення пам’ятника Симоненкові, а віз і нині там. Через те друже Романе, ти успішно працював у нашому оргкомітеті, тож старші члени мають до тебе прохання – всели нову іскру в ту ідею, бож не мислимо мати вулицю і школу імені Симоненка, і без пам’ятника.

А зараз слово надається воїну з зони АТО, начальнику штабу територіального батальйону «ОУН», члену ОУН, Тарасу Юрківу.»

Тарас Юрків:

«Слава Ісусу Христу! Передаю усій чесній громаді палкий привіт від бійців батальйону «ОУН», які ведуть боротьбу за цілісність нашої держави. Помилок багато, та ми не здаємося, боремося за ідеали наших старших побратимів, ветеранів УПА. Дякуємо жертводавцям, адже кожна гривня, вкладена в обороноздатність наших підрозділів – це врятовані  життя наших бійців. Держава усунулась від забезпечення своїх захисників, тому ваші кошти – це вклад в перемогу над ворогом.

Низький уклін ветеранам ОУН-УПА, чий приклад тепер надихає нас. Ми знаємо багатьох ветеранів, які тепер проводять чудову пропаганду на центральних теренах України, зокрема на Київщині. Вони – живий приклад борців – патріотів, їх вчинки виховують молодь східних і центральних теренів.»

Крайовий отаман Галицької Січі Всеволод Іськів:

«Дякуємо нашим героям, які боронять східні кордони. Хочу наголосити, що не розділяю отої ідеї «Мир аби мир». Та нам не потрібен мир ціною української свободи, української землі, ціною вбитих і поранених хлопців. Нам потрібна перемога. Слава Україні!

Прошу людей не розходитись, хоч ви і потомились. Пошанування Юліана Головінського відбувається на празник Покрови, а це теж день козацтва, і тому зараз на вас вже чекає правдивий козацький куліш. Через те не тікайте додому на обід, бо він вже є, готовий.

Зараз слово надається ще одному кандидату в депутати, Ігору Косіву.»

Ігор Косів:

«Слава Ісусу Христу! Шановна громадо, сьогодні ми маємо визначну подію, адже вшановуємо пам'ять великого героя. Він боровся за незалежність, за нашу державу. Так символічно сталося, що теперішні часи вимагають і від нас теж ціною власної крові боронити рідні терени, визволяти землю від окупанта. Юліан Головінський був визначним воєначальником, вмів вести людей за собою, був незламним патріотом і борцем аж до загибелі. Теперішні захисники просякнуті отим бойовим духом, котрого мав Юліан, адже це наша земля, Богом дана нам навіки. З Божою поміччю ми не позволимо її забрати. Дякую жертводавцям за цей пам’ятник, дякую вам за велику віру у свою державу і вірю – ми переможемо. Слава Україні!»

Далі відбувалися виступи хорових колективів і окремих аматорів, які виконували національні і повстанські пісні. Усіх  бажаючих частували справжнім козацьким кулішем.

Більше фотографій можна подивитись тут.

Переглядів: 1065 | Додав: Vadum | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

УГКЦ Храм Свв. Володимира і Ольги © 2017