Вітаю Вас, Гість
Головна » 2016 » Жовтень » 14 » Відкриття і посвячення меморіальної дошки загиблому в АТО оперному співаку, парафіянину Василеві Сліпаку
20:44
Відкриття і посвячення меморіальної дошки загиблому в АТО оперному співаку, парафіянину Василеві Сліпаку

14 жовтня 2016 р.Б., на свято Покрови Пресвятої Богородиці  та День захисника України на стіні середньої  загальноосвітньої  школи  №46 ім. В'ячеслава  Чорновола  (вул. Наукова, 90, м. Львів) було посвячено встановлену меморіальну дошку загиблому в АТО оперному співаку  - герою України Василеві Сліпаку. В цій школі він навчався (1981-1991 рр.)

Під час відкриття меморіальної дошки було продемонстровано відео про життя Василя Сліпака. Звучали промови, вчителі та учні школи  присвятили йому патріотичні поезії і пісні:

"Сьогодні ми зібралися тут, щоб згадати і не забути, щоб говорити і почути відгомін, щоб молитися і молитвою рятуватися, щоб запалити свічку пам’яті, і зігріти її теплом наші серця"

Лінійку – реквієм, присвячену відкриттю меморіальної дошки Василю Сліпаку, відкрито  виконанням гімну України.

"Василь Сліпак. Його життя пролетіло, як найяскравіша комета. У свої 42 роки встиг пізнати любов, славу, пожити в Парижі і порити окопи на Донбасі, стати міцною опорою батькам і теплим другом для однокласників. Незважаючи на всі доступні йому блага, він приніс себе в жертву рідній країні, без пафосу, як син гаряче любій матері.

Народився Василь у м. Львові, 20 грудня 1974 року, у сімї Надії та Ярослава Сліпаків, навчався у середній школі №46. За спогадами педагогів, це була унікальна дитина, задатки інтелігентності, доброти, і його талант проявились дуже рано. Коли він став випускником школи, то не був схожий на інших підлітків, а запам’ятався дорослою, сформованою людиною. Василь під час навчання у школі часто їздив на конкурси, завжди вигравав і привозив звідти подарунки для кожного з 28 однокласників. Все у його житті було пов’язане зі співом. У 1983 році, коли йому було 9 років, старший брат Орест відвів його до Львівської Державної Академічної Хорової Капели «Дударик», де Василь співав по 1994 рік. Світогляд, смак, майбутнього оперного співака формували твори, які були в репертуарі колективу. Василь Сліпак у складі «Дударика» виступав у найпрестижніших, концертних залах України і світу.

Останні 19 років Василь Сліпак жив у Франції, працював у Паризькій Гранд-Опері. Для кар’єри оперної зірки у нього були всі данні: унікальний бас-баритон, аристократизм у манерах і зовнішності. Завдяки своєму таланту він виступав на кращих сценах Італії, Польщі, Америки, Франції. Йому з легкістю давалися як фольклорні композиції, так і оперні. Однак найулюбленішою була роль Мефістофеля у опері «Фауст», звідси і з’явився позивний, з яким Василь воював на передовій - «МІФ». Під час революції гідності Василь брав участь в акції української діаспори у Франції, як волонтер організації «Українське братство»  допомагав українським бійцям , потім познайомився з бійцями Добровольчого Українського Корпусу «Правий Сектор», і сам приєднався до них.

Влітку 2015 року воював у Пісках, у районі Донецького аеропорту. Повернувшись з фронту, продовжував свою волонтерську діяльність, давав благодійні концерти в українському центрі в Парижі, допомагав сиротам, які втратили своїх батьків на війні. Влітку 2016 року знову поїхав на Донбас, повіз зібрану допомогу захисникам-добровольцям, воював у складі 1-ої окремої штурмової роти. Вранці 29 червня під час ворожої атаки Василь був за кулеметом. Куля калібром 12,7 мм, випущена снайпером з великокаліберної гвинтівки, обірвала життя героя."

Право відкрити меморіальну дошку було надано брату героя Оресту Сліпаку, директору школи Балашу Роману Михайловичу, начальнику департаменту гуманітарної політики Львівської міської Ради Галині Миколаївній Слічній, випускникам школи Радюку Олексію і Марті Місько. До освячення меморіальної дошки запрошені о. Богдан ( храм святих Володимира і Ольги) і о. Олег ( церква Воздвиження Чесного Хреста).

     Промова о. Богдана:

«Слава Ісусу Христу! Кілька місяців тому, коли всі єпископи УГКЦ були тут у Львові, зібралися на спільну молитву, щоб вшанувати героїв, які віддали своє життя за свободу нашої держави, за нашу з вами свободу. Під час цієї молитви блаженніший Святослав сказав дуже гарні слова: «Сьогодні усі, навіть найменші діти, знають ці три слова «Герої не вмирають!» Тепер вони як ніколи актуальні в нашому щоденному житті, бо вони нам пригадують цю євангельську істину – Христос який прийшов у цей світ, прийшов для того, щоби віддати своє життя. І навчаючи своїх учнів, Він каже, що немає більшої цінності, ніж своє життя віддати за своїх ближніх, за брата, сестру, за батьків чи дітей. Ісус це не лише говорить, Він своїм прикладом показує нам, як свої слова втілювати в життя. Справжнім героєм, каже блаженніший Святослав, є не той, хто ненавидить, справжнім героєм є той, хто любить. Хто любить, рідних, близьких, друзів, свою Батьківщину – той є справжнім героєм. В ранньому християнстві письменник Тертуліан писав, що кров перших християн стала їхнім насінням. Кров тих, хто віддає  і напевно що буде віддавати своє життя, стане насінням для добрих українців. Нехай приклад цієї особи, за яку ми щойно молились, надихає кожного з нас у повсякденному житті бути справжніми героями. Героями, які не стискають зуби, щоби ненавидіти, героями, які люблять. Амінь."

        Промова брата героя України,  п. Ореста Сліпака:

«Дорогі діти, дорогі батьки, дорогі «дударики», дорогі вчителі, дорогі друзі, однокласники, сусіди, всі хто знали мене і мого брата. Важко говорити. Бачу довкола себе гарних дітей, майбутнє нашої нації. Я щойно повернувся з Парижу, де зустрічався з друзями Василя. І знаєте, хто найбільше Василя у Франції любив? Діти. Діти співаків, діти численних його друзів, діти різних національностей. Я приїжджав, вони всі на мене накидувались, думали що я Василь. Тішуся вами, учні цієї школи. Трохи більше 25 років тому Василь отам на площі давав останній дзвоник для усіх. Я 6 років перед тим також його давав. Часто в приватних розмовах Василь згадував, що дуже хоче дати концерт у власній школі. Нажаль, не вийшло, але є сподівання що друзі Василя приїдуть сюди в актовий зал і зроблять тут гарний оперний концерт. Багато пережито за останні 3 місяці, і хочу з вами поділитися думкою, що найкращим подарунком для Василя було би, що ми нарешті будемо жити в новій державі, про яку він мріяв і за яку загинув. Тут багато малих школярів, я цим тішуся, адже в ваших руках майбутнє цієї нової держави, нового суспільства. Ваше покоління буде втілювати інші принципи, інші цілі, взаємовідносини. Хочу вам побажати відчути це і починати діяти. Найбільший подарунок герою – коли країна почне мінятися, коли всі стануть борцями з корупцією. Ми лише на початку важкої праці, і я вас до неї закликаю. Дуже дякую вчителям, батькам, дітям, директору, з яким ми колись у залі грали в волейбол. Приємно, що моя школа живе, вона гарна. Дякую, що не забули мого брата Василя, а ми з родиною обіцяємо часто відвідувати вас, приводити друзів нашого полеглого героя, співаків. Хочу щоб музична традиція 46 школи укріплювалась. Ще раз дякую за це зібрання, давайте спільно будувати цю державу, за яку помер мій брат. Всім щиро дякую."

     Промова п. Галини  Слічної:

«Всечесні отці, дорогі діти, шановні пані та панове. Сьогодні такий знаковий день, день Захисника України, свято Покрови Пресвятої Богородиці. Ми вшановуємо пам'ять славетного українця, неперевершеного співака, патріота і простого воїна Василя Сліпака. Свинцева куля вибрала його, як і сотні інших наших героїв, славних синів України. Василь став діамантовим голосом і українська пісня у його виконанні облетіла увесь світ. Сьогодні він Божий Воїн, а для нас – ангел охоронець. І найбільша наша подяка і шана Василю – це пам'ять і щоденна молитва, яка підтримуватиме його руки-крила і величну душу. Вічна пам'ять Василю, слава Україні і слава Героям.»

       Промова  п. Ярослава Кендзьора:

«Шановні друзі! Для мене сьогоднішня подія – це подія яка спонукає мене і всіх нас присутніх, щоб  оглянутись на десятиліття назад, оглянути історію нашої держави, і задатись вкотре гострим питанням: «Скільки нам, українцям, треба ще сплатити цю страшну, найвищу ціну за право жити спокійно, чесно у своїй рідній державі?» Відповісти на це питання неможливо. Школа №46, мені здається, є унікальною, бо пов’язана з іменем двох видатних постатей: В’ячеслава Чорновола Василя Сліпака. Обидва склали своє життя за те, щоб Україна стала Україною. Коли В’ячеслав Чорновіл томився у Мордовських тюрмах і таборах, тоді народився Василь. Отут маємо оцей приклад, оцю містику, коли представник одного покоління передає естафету іншому, не знаючи одне одного. Феноменально, успішний митець, співак який тішив увесь світ своїм унікальним голосом. Що, здавалося б, потягнуло його сюди, на фронт, покинувши таке місто, в яке кожен бажав би поїхати, погуляти, а тим паче співати в «Париж Опера». Оцей символ того, коли людина може кинути все найдорожче, найцікавіше для нього в житті – він поїхав на фронт, на передову. Життя Василя для мене, який половину свого життя провів в боротьбі за Україну, стверджує мене в тому, що незнищенною є наша держава, наша земля, наш народ. Я свято переконаний, що за всі ці злочини, які вчинені Московським, кремлівським, червоним фашизмом, врешті решт треба буде відповідати. До безконечності таке явище як фашизм не може існувати. Історична практика показує, що фашизм коричневий подолано, тепер черга червоного, кремлівського фашизму відповісти за все на чолі із фюрером Путіним. Врешті решт спокійна, сита Європа збагне, що потурати такому безчинству Кремля вже годі. Залишився один нащадок фашизму, що сидить у Кремлі, і за кожен окремий злочин доведеться йому відповісти. Хотілося лише, щоб це сталося якомога швидше. Дякую вам всім і вічна пам'ять герою, Василю Сліпаку."

Ще фото можна переглянути тут.

 

Переглядів: 283 | Додав: Vadum | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

УГКЦ Храм Свв. Володимира і Ольги © 2017