Вітаю Вас, Гість
Головна » 2015 » Листопад » 18 » Жива парафія в підтримку АТО: як у храмах Львова допомагають українському війську
22:37
Жива парафія в підтримку АТО: як у храмах Львова допомагають українському війську

У час неоголошеної війни, період втрат та випробувань, Церква не тільки не залишилась осторонь людського горя, а й зробила вагомий внесок у підтримку наших захисників. Задля допомоги рідній армії в багатьох храмах Львова об’єднались священики, прихожани та волонтери: разом вони віддано працюють, аби наші військові мали усе необхідне. Відтак у цьому матеріалі на прикладі 4 львівських греко-католицьких храмів ми спробуємо показати, наскільки активною є позиція Церкви, як вона підтримує наших оборонців не лише молитвою, а й своєю щоденною працею.

Храм Різдва Пресвятої Богородиці: люди втричі збідніли, але в них все одно величезне серце

Коли розповідати про спільноту цієї церкви та її активну позицію, то не зовсім правильно починати із періоду АТО. Адже активними вони були завжди: чи то в час Помаранчевої революції, чи під час Революції Гідності. Вже тоді прихожани разом зі священиками допомагали, чим могли: робили збірки, передавали речі, харчі, самі брали участь у цих подіях. Коли ж розпочалась війна, то вони також відразу ж організувались задля підтримки армії.

«На сьогодні ми зібрали близько 2 мільйонів гривень для наших захисників, - розповідає настоятель храму о. Орест Фредина. – За ці кошти ми закупляли усе необхідне для військових: один далекомір, 7 машин, 6 тепловізорів, відеокамери, генератори, каски кевларові, бронежилети та багато всього іншого». За словами священика, ця сума насправді є більшою, бо тут не враховано ті кошти, які спільнота храму передавала на лікування окремих учасників АТО. 

Допомагали не лише грішми, а й своєю щоденною працею: вже понад рік у храмі щодня збираються люди й плетуть маскувальні сітки для армії. Крім того, тут збирали карімати, спальні мішки, різні речі для військових, шили флісові куртки та штани.

А ще спільнота храму минулого року організовувала дуже світлу акцію до дня святого Миколая: у церкві роздавали рецепт печива та формочки «миколайків». Тоді прихожани напекли дуже багато печива, яке передали нашим військовим: «Найважливіше для хлопців на передовій – розуміти, що про них пам’ятають, - розповідає священик. - Тому ті «миколайки» були особливо цінними і, мабуть, кращими від того, що можна придбати в магазині. Грішми такого не зробиш, а працею серця – так».

О. Орест Фредина переконаний, що наш народ є дуже добрим: «Я зауважив, що коли ми збірку робимо на якусь потребу, то ті люди, які дуже скромно живуть, готові віддавати усе. Ми втричі збідніли, але в людей все одно величезне серце».

Храм Вознесіння ГНІХ: Церква має бути з народом. Завжди

Храм Вознесіння Господнього, що на вул. Володимира Великого, відкрив свої двері та серце волонтерам, тому вже майже впродовж двох років є своєрідною домівкою організації «Кухня барикад». У час Революції Гідності львівські активісти створювали блокпости, щоб не дозволити вивезти з міста зброю та військових, які мали б на Майдані виступати проти народу. Тоді зародилась Кухня барикад: небайдужі люди готували чай, каву, перекус для тих, хто чергував на блокпостах. Однак їм було потрібне приміщення, тому волонтери звернулись до настоятеля храму Вознесіння – о. Володимира Фарата, адже він разом з іншими священиками також не залишався осторонь. 
«Спочатку два-три рази в тиждень, а згодом майже щодня ми ходили сюди, підтримували людей, благословляли їх свяченою водою», - згадує настоятель. Відтак, священик пристав на пропозицію і в одному з приміщень цього храму розмістились волонтери, які й і вдень, і вночі далі готували їжу.

Активістки Оля Вірт та Надія Красівська розповідають, що тоді доводилось спати по дві години в добу: «Оскільки вдень ми були на роботі, то сюди на чергування приходили зазвичай в нічну зміну. Готували їжу та розвозили її».

Після Революції у діяльності Кухні барикад була своєрідна перерва, проте коли розпочалась війна, то вони знову взялись до активної роботи, але потреби були вже іншими. Тому активісти почали плести сітки. «Була зима і  ми просили людей приносити білі простирадла, - згадує волонтерка Оля. -  Люди настільки багато принесли, що ми потім шукали тих, хто їздить в АТО, аби передати ці нові простирадла в госпіталі для військових». Тепер щодня, окрім неділі, волонтери збираються вечорами й разом працюють для армії.

Як розповідає о. Володимир Фарат, усе це організовують активні волонтери, проте і прихожани храму також долучаються та допомагають тим, чим можуть: плетуть сітки, приносять продукти, одяг, медикаменти: «Ми не одну збірку зробили. Ви собі лише можете уявити, наскільки жертовними є наші люди. На потреби армії вони давали в 5-6 разів більше, ніж завжди».

Окрім того, спільнота цього храму разом з іншими церквами робили збірку на броньовану машину швидкої допомоги. Постійно як є певна потреба, волонтери та священик роблять усе для того, аби допомогти. Організували також тут збір пластикових кришок на протези, на Великдень провели збір пасок і шинок, які волонтер Наталя Ребро відвезла на передову. Настоятель каже, що церква завжди має бути з народом, навіть більше – бути в авангарді й підтримувати свою армію.

Храм свв. Володимира і Ольги: наш обов’язок - підтримувати і ми намагаємось виконувати його

«Ми робимо те, що повинні чинити й не хочемо ніякої похвали», - запевняє о. Богдан Чабан, настоятель церкви свв. Володимира й Ольги. І направду спільнота цього храму активно підтримує українське військо, але воліє про це краще мовчати. А розпочали вони свою таку  активну діяльність в часи Революції Гідності. Тоді у храмі робили збірки та передавали ті кошти на потреби Майдану. Загалом тоді вони пожертвували близько 100 тисяч гривень.

Коли ж загострились події на сході нашої держави, то у храмі активісти почали плести сітки та роблять це до сьогодні. Це була ініціатива волонтерів, які постійно підтримують зв'язок з бійцями, але долучаються і прихожани. «Ми зробили спеціальний каркас і просимо прихожан приносити матеріал, приходити плести, адже наша армія має бути захищена», - розповідає о. Богдан.

Фактично кожного тижня у неділю в храмі священики оголошують, що наші захисники й далі потребують нашої допомоги та молитви. Саме тому тут постійно організовують збірки, під час яких кожного разу вдається зібрати 4-6 тисяч гривень. А загальна сума зібраних пожертв за цей час сягає близько мільйона гривень. Один зі священиків храму о. Олег Сухінський, який сам був певний час в зоні АТО, постійно підтримує контакт з волонтерами й військовими, тому за ці зібрані кошти закупляють усе необхідне.

Як розповіли  у церкві, спочатку більшість пожертв йшла на бронежилети, форму для бійців, наплічники, тепловізори, каски. Але за цей час ситуація дещо змінилась, тому зараз в основному закупляють продукти, медикаменти, теплий одяг, пальне для волонтерів, які везуть усі речі на передову. Частина коштів йде на лікування поранених захисників. 

Так само при церкві є різні спільноти, які теж у свій спосіб підтримують армію. Зокрема, спільнота «Благословення» організовувала благодійні ярмарки, частину виручених коштів передавала на потреби армії. Ще одна спільнота «Довіра» теж постійно підтримувала контакт із військовими, адже там на передовій був і їхній довірянин.

Настоятель храму каже, що насправді люди є дуже жертвенними та добрими. Звісно, бувають і часи спаду активності:  «Тоді ми наголошуємо, що хоч є затишшя, але армія наша далі на місцях, в окопах, в холоді й потребує нашої допомоги. Військових потрібно підтримувати, аби вони мали усе необхідне. Ми так старались робити й робитимемо це далі».

Храм Климентія Папи: віра в Бога – це  і самозречення, служіння іншим

У храмі Климентія Папи, що на вул. Чупринки у Львові, ось уже понад рік розміщена своєрідна штаб-квартира «Hand made по-львівськи для Армії руками волонтерів». Тут волонтери цієї групи плетуть маскувальні сітки, шиють балаклави, рукавиці, маскхалати, шкарпетки, щотижня організовують збірку солодкої випічки для наших військових.

«Ми шукали якийсь спосіб допомоги, але коли прийшла дівчина і сказала, що хоче таке зорганізувати, ми зрозуміли, що це саме те, що шукали», - розповідає настоятель храму о. Юрій Хамуляк.  Відтак, ще  у вересні минулого року на подвір’ї храму вперше зібрались волонтери, щоб плести сітки для військових. Але коли кількість людей зросла, для їхньої праці виділили каплицю при храмі. І з того часу вони не зупиняються, а навпаки – збільшили асортимент робіт, знайшли додаткові приміщення для праці. І від початку історії до активістів долучилось чимало прихожан храму.

Проте спільнота церкви допомагати почала ще раніше, коли почалась Революція Гідності. Священик каже, бажання служити закладене в кожній спільноті, і в їхній зокрема. Прикладом може бути історія хлопця, який працює в соціальній службі при храмі. Під час Революції він був важко поранений і потрібні були кілька операцій: «Ми дали клич, що потрібно його рятувати й зібрали дуже велику суму. Слава Богу, повернувся здоровий, живий, все добре».

На думку о. Юрія, церква – не храм, а спільнота людей, які вірять, люблять і через цю любов служать. У людей вже є бажання допомагати, а одне із завдань священика – зробити умови, щоб вони могли це прагнення зреалізувати.

І вони роблять усе для цього. Зокрема, минулого року до дня св. Миколая організували акцію для дітей зі сходу. У храмі священики розмістили листи, які дітки з Дебальцеве і Вуглегірська писали до Миколая. А прихожани храму готували подарунки. «Попри  те, що у нашій парохії живуть далеко не найбагатші люди, і зараз складна матеріальна ситуація, але ці подарунки були надзвичайні, люди останнє вкладали: хтось просив велосипед – був велосипед, просили комп’ютер – приносили його, писали про телефон – давали діточкам телефон. Але, на превеликий жаль, двоє цих діточок загинули під час бомбардувань», - згадує настоятель храму. 

Цього року священик планує знову організувати якусь подібну акцію, але цього разу вже для дітей Львова та Львівщини, батько яких загинув в АТО.

А крім того, в перспективі спільнота храму має дуже амбітний проект -  планують створити в окремих приміщеннях храму реабілітаційний центр, де можна буде отримати і психологічну, і фізичну підтримку. Як розповів о. Юрій Хамуляк, вони вже обговорили це питання з Українським католицьким університетом і почали робити перші реальні кроки для реалізації  ідеї: «Якщо все вдасться, то з Божою допомогою за рік-два центр почне діяти та надавати допомогу».

Анна Гуменюк
Джерело: ІПКС Капеланство

Переглядів: 328 | Додав: Vadum | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

УГКЦ Храм Свв. Володимира і Ольги © 2017