Вітаю Вас, Гість
Форма входу
Корисні лінки
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Статті » Сектознавство » Загальна інформація

КАНОНІЧНИЙ АСПЕКТ ПОВЕРНЕННЯ ЧЛЕНА СЕКТИ ДО КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ
Вступ

Сучасний світ характеризується великою свободою і незалежністю. Створюються нові релігійні рухи, секти, товариства й організації котрі мають характер світоглядний, ідеологічний, парарелігійний, котрі заповідають і остерігають перед швидким кінцем світу та апокаліптичними подіями, закликають до моральної віднови, часто специфічно її розуміючи, залежно від того, з яких корінь виростають. В рамках масової глобалізації погляди подібних згромаджень мають можливість проникати до найдальших закутків світу доносячи свої послання незалежно від змісту який вони несуть. Індивідуальний вимір особи людської як ніколи досі осягає вершину незалежності і власної автономії. Така свобода, через впливи сект грозить відходом від Церкви і пошуком особистої реалізації в нових рухах, товариствах. У такій ситуації, ті, що вірять в Христа піддаються випробуванню у збереженні власних релігійних поглядів опертих на засадах євангельської любові, збереженні моральних цінностей, а також визнанню віри переданої батьками. Ще від початків християнства, віра в Христа була великим випробуванням для навернених. Проповідування об'явлених правд наштовхувалося на труднощі і не зрозуміння в часах, коли фундаменти християнської віри тільки починали створюватися. Породжувалися певні догматичні суперечки, з огляду на різницю поглядів тогочасних священиків і вірних, де подаючи певні аргументи фальшували правду або помилково розуміли об'явлену дійсність. В тих суперечках, народжувалося правдиве навчання Вселенської Церкви. Однак багато осіб навіть серед духовенства не погоджувалися на прийняття правди визнаної Церквою, тим самим стягували кари і в наслідок були відлучені від Церковної спільноти. Будучи поза Церквою творили собі релігійні спільноти, ставали відламками Церкви, котрі відтягували вірних від правдивої віри.

На даний час ці феномени набирають характеру суспільно-світоглядного і «релігійного». Дуже часто розвиваються вони дуже інтенсивно особливо в останніх часах. Треба також зазначити, що чисельність цих організацій є надзвичайно велика. Припускають, що на цілому світі, поминаючи конексії рідних африканських релігій , з різними релігіями, особливо християнською, бо це є трохи інша справа є від однієї до двох тисяч сект, у США понад вісімсот, Франції 350, Німеччині - 300, Польщі - 100, на території Росії близько 1100, Азії - 700, Африці - 2000[1] .

Відповідь на питання, чому є їх так багато і чому здобувають собі так багато прихильників, є можливо пов'язана з фактом, що практично всі сучасні секти щедро черпають зі східного містицизму. Представляють вони реакцію на домінуючий в нашому віці матеріалізм і треба визнати, збирають досить велике духовне жниво. З другої сторони, поширення сект є проявом глибоких перемін, котрі наступають в сучасних суспільствах, а особливо: відродження віри, ірраціоналізму, захоплення містикою, знаних під констатуючим насправді, однак накинутим окресленням «поверненням до релігійності» як також переміщенням сакрум (sacrum) і місць культу.
Велика кількість сект - а кожна з них є виразом протесту проти суспільства і діючих Церков - буде мати поважний вплив на суспільні та релігійні стосунки. Можна ствердити, що до сімдесятих років минулого століття, загроза стосувалася головно Церков. З приходом другої хвилі переноситься на суспільство. Створюються на Заході, суспільні товариства оборони. Вносячи офіційні скарги, родини спричинюються до розпочаття судових процесів, засоби масової інформації часто акцентують на цій проблемі.

Для оборони свободи своїх членів, а особливо молоді, суспільство змушене зайняти тверду позицію в справі злочинних починань тоталітарних груп, котрі прикриваються релігійною етикеткою. Існуванням і діяльністю багатьох з них, помимо права до релігійної свободи і особистих переконань, є занепокоєні багато країн і автентичних релігій. Отже, ця проблема стала світовою.

Велике зацікавлення цим питанням, що спричинило в останніх часах появу багатьох наукових праць, котрі стосуються розвитку і діяльності сект.

В даній доповіді спробуємо проаналізувати цю так поважну проблему. Об'єктом нашого зацікавлення буде розглядання можливості повернення члена секти до Католицької Церкви.

Ціль доповіді є наступною: вказати складність проблеми поширення і діяльності, впливу сект, вказати позицію католицької Церкви що стосується цієї проблеми, а особливо осіб котрі покидають католицьку віру і переходять до різного роду сект і релігійних рухів, а також висвітлити проблему можливості повернення сектанта до Католицької Церкви.

Структура доповіді є сконструйована з трьох розділів, котрі діляться на підрозділи. Праця представляє аспекти правничо-канонічні переходу католика в секту, а також можливості повернення до католицької Церкви. Однак перед тим, як були представлені канонічні аспекти такого повернення, на початку є представлено поняття Католицької Церкви, її істоту і різниці по відношенню до сект. Є це дуже важлива частина праці, бо показуємо в ній позицію католицької Церкви, яку вона займає стосовно сект і нових релігійних рухів у сучасному світі.

Ціллю другого розділу є розкрити саме поняття секти, чим вона взагалі є, детальніше зупинитися над її окресленням. Явище сект виступає в дуже широкій постаті, тому в окресленні є вказані найважливіші елементи що означають секту. Також є представлено різного роду поділи сект і причини дуже швидкого поширення цих релігійних рухів.

Врешті, третій розділ, це кульмінаційний момент цілої доповіді, в котрому представлено правничий аспект повернення члена секти до Католицької Церкви. Є представлено в цьому розділі по черзі, якими є правні наслідки покинення Католицької віри і перехід до секти, а також умови і можливості поновного поєднання члена секти з Церквою.

Закінчення містить висновки, котрі випливають з розважань котрі містяться в праці.

Очевидно, всі ці питання й відповіді на них висвітлено фрагментарно, що зроблено зі зрозумілих і логічних причин.


РОЗДІЛ I Поняття Католицької Церкви та її відношення до сект

Від початку свого існування Церква мусіла полемізувати з відмінною релігійною думкою, філософською, культурною. Таким чином могла втримати власну тотожність, окреслити себе і «оповісти» світові підставові Євангельські правди.

Церква не зволікаючи мусить займати конкретне становище відносно великої кількості проблем, котрі є в сучасному світі. Однією з таких поважних проблем є сьогодні дуже швидке розширення діяльності сект. Яка є позиція католицької Церкви стосовно сект? Щоб це сові вияснити, потрібно перше застановитися над поняттям католицької Церкви, різницею між нею і сектою, а вже потім окреслити відношення Церкви до сект.

1.1 Окреслення католицької Церкви

Слово «Церква» (екклесія, з грецької ек-калеін - «кликати поза») означає «скликання». Окреслює воно згромадження люду і носить на загал релігійний характер[2] . Є це поняття котре часто використовується у Старому Завіті в грецькій мові по відношенню до вибраного народу згромадженого перед Богом, передовсім згромадженого перед Синайською горою, де Ізраїль отримав Закон і був Богом вибраний Його святим народом[3] . Перша спільнота тих, котрі увірували в Христа, окреслюючись як «Церква», визнає себе за наслідницю тамтого згромадження. В ній Бог «скликує» свій народ з усіх кінців землі. Поняття Kyriake, від котрого походять Cherch, Kirche, означає: «Та котра належить Господеві»[4] .

Християнське розуміння поняття «Церква» означає літургічне згромадження як також локальну спільноту або цілу вселенську спільноту віруючих[5] . Ці три значення є зрештою нерозлучні, «Церква» є людом, котрий Бог згромаджує в цілому світі. Існує вона в локальних спільнотах і здійснюється як літургійне згромадження, передовсім Євхаристійне.

Церква живе словом і тілом Христовим, сама стає в цей спосіб Його Тілом[6] . Церква є задумом зродженим в серці Отця. «Предвічний Отець, найсвобіднішим і таємним задумом своєї мудрості і доброти, створив цілий світ, постановив піднести людей до участі в Божественному житті», до котрого закликає всіх людей у Своєму Сині: «Тих, що вірують в Христа постановив скликати у Церкву святу». Ця «Божа родина» стається, здійснюється поступово протягом етапів людської історії згідно з задумами Отця. Церква отже «прообразно сповіщена від початку світу, дивно, чудесно приготована в історії Ізраїльського народу і в Старому Завіті, заснована в тих останніх часах, явилася через злиття святого Духа і буде завершена в славі в кінці віків»[7] . Другий Ватиканський Собор у «Конституції про Церкву», хоче підкреслити, що Церква є таємницею, тобто дійсністю людською (складається з людей), як також релігійною, Божою[8] . Отже можна її в повні пізнати і зрозуміти тільки в площині віри і в дусі віри. Дійсність Церкви опирається на спасительній волі Бога Отця і на справі спасіння, котре виконує Він через Ісуса Христа у святому Дусі. «Так то ціла Церква являється як люд об'єднаний єдністю Отця, Сина і Святого Духа»[9] . Це тринітарне таїнство Церкви нав'язує до трьох біблійних образів Церкви, якими є: Божий люд, Христове тіло і Святиня Духа Святого. Окрім згаданих окреслень, Церква є ще - спільнота. Церква вчить, що поняття «koinonia», «communio» - спільноти, є центральною ідеєю в розумінні ІІ Ватиканського Собору[10] . Це поняття тішилося великою честю в стародавній Церкві і в Східних Церквах. У підстав слова «communio» йдеться про з'єднання з Богом через Ісуса Христа у Святому Дусі. Це з'єднання здійснюється в слові Божому і Таїнствах.

Церква має також такі прикмети: є одна, свята, соборна (вселенська) і апостольська[11] . Ці чотири прикмети нероздільно з'єднані між собою, вказують на характер Церкви і її післанництва. Церква не посідає їх сама з себе, але Христос через Святого Духа чинить, що Його Церква є одна, свята, соборна і апостольська, та кличе її до здійснення кожної з цих прикмет[12] .

1.2 Різниця між Церквою та сектою

На самому початку спроби розгляду цього питання треба собі усвідомити підставову річ, а саме: потрібно ясно і чітко відрізнити Церкву від секти: «Християнство є відповіддю людини на об'явлення самого Бога, об'явлення, вершина якого знаходиться в Ісусі Христі. І тут бачимо підставову різницю між Церквою і сектою. Секти є творінням людини, котра шукає свого призначення, однак християнство є релігією Христа, Сина Божого, «дороги, правди і життя»»[13] . Церква є звичайною дорогою спасіння і тільки Вона посідає повноту спасаючих засобів[14] .

У подальших розважаннях над різницею між Церквою і сектою потрібно сказати, що секти є групами, котрі накопичують, так би мовити, самих вибраних і самих спасенних[15] . Церква натомість звертається до всіх, є вона Вселенською і партикулярною, має в собі святих і грішників. Ніколи не зможе Церква містити в собі виключно вибраних і тому не є вона з природи налаштована на здобуття швидкого і безкомпромісного успіху, що однак є ціллю кожної секти. Насправді надалі зберігає справжність твердження, що поза Церквою нема спасіння, але Церква ніколи не може дати своїм вірним такої «певності» спасіння, котру дають секти своїм членам з тієї рації, що такої «певності» у Святому Писанні просто немає. Є тільки віра у спасіння завдяки нескінченному милосердю і вірності Бога. Не дає такої певності автоматично навіть те, що ми належимо до правдивої Церкви. Звідси видно, як секти є далеко від духу святого Писання і що є в своїй істоті рухами скерованими передовсім на успіх (в першу чергу успіх притягнення, віднайдення нових членів, але не добре виконання обіцянок, котрі пропонували на початку!)[16] .

У випадку католицької Церкви можемо говорити про певну можливість інтерпретації її доктрини, бо існує в ній постійне і одночасно живе ядро об'явленої правди, котру стереже і переказує Учительський Уряд Церкви завдяки неперервній асистенції Святого Духа. Не можемо в подібний спосіб аналізувати первісне значення того, що сьогодні проповідують секти, тому що бракує їм вищезгаданого фундаменту. Можемо тільки спокуситися аналізувати відношення, котрі вони мали поміж собою (хоча важко говорити про безпосередній обмін) із традиційними Церквами[17] .

Якщо порівняємо секту з католицькою Церквою, то мусимо сказати, що секті бракує Вселенскості в тому значенні, в якому ця прикмета є важлива для спільноти віруючих всієї Церкви[18] .

Згідно E.Troeltsch, істотою Церкви є її об'єктивний інституціональний характер. Для неї приходимо у світ і через хрещення в дитинстві входимо в її круг. Церква являється як об'єктивна організація покликана володіти чудесною силою, як продовжувач дії Бога і Провидіння над світом. Полишаючи можливу гріховність і слабкість осіб, залишається завжди універсальна святість інституції. Церква є великою вихователькою народів, котра як і всі вихователі, потрафить використовувати оцінки і санкції, але рівночасно осягати цілі теж без них[19] .

Відносно сект E.Troeltsch зауважує, що дорога до досконалості веде там не через Таїнства (як у католицькій Церкві), а через особисте свідчення, що як правило спричинює наростання не сприйняття по відношенню до Таїнств. Секта не виховує широкі маси, а тільки групує відокремлені від суспільства еліти покликаних і однозначно протиставляє їх світові[20] .

Багато сект має характер езотеричний, скриваючи свої правдиві цілі, цінності, особливо перед рядовими членами, і протилежно, християнство діє явно і відкрито. З цієї причини завербовані адепти не знають що їм загрожує, наприклад, втрата вічного життя. Дух Біблії, Євангелії, як також цілої Апостольської Традиції виразно говорить і багаторазово в різних контекстах, що набагато краще не бути християнином ніколи і грішити, або ж вибирати чужих богів, ніж бути ним, а потім зробити відступництво. Молодим католикам - бо є це переважно молоді люди - не говорять на початку, що мусять прийняти якісь ініціації або ж культові поклони, котрі в їх ситуації є актом ідолятрії чи просто апостазії.

Велику різницю поміж Церквою і сектою ми бачимо при їх різних поглядах на культуру. Церква вчить, що культура це нічого іншого як сама людина, її права, її творчість. Культура - це прониклива і чесна рефлексія над складністю людської природи, над багатогранністю людського буття.

Секта натомість (особливо деструкційна) перед тим, як знищити людину, обмежує її в її можливостях, закриває у тісних рамках на швидко вивченої ідеології, односторонньої дисципліни, вимагає від людини практично авторитарної диспозиційності. Тому культура буде для сект завжди загрозою.

Відношення секти до домінуючої культури може бути дуже різним, але як правило, виключає готовність до компромісу. Релігійні секти мають теократичний характер, терапевтичні секти - тоталітарний. Отже асоціальний, чи краще антисоціальний характер сект виражається також в їх анти-культурній тенденції, що починається від негації, а навіть видалення, заперечення первісних родинно-суспільних відносин. Секта впроваджує чорно-біле, негативне суспільне думання адепта, де всі ті, котрі не належать до секти є трактовані як люди гіршої, другої категорії, не просвічені, ті, що збилися або зовсім ще не стали на правдивий шлях, упавші чи просто злі, прокляті, як демони, вигнанці.

Ворожіть по відношенні до культури проявляється також ворожістю по відношенню до науки. Прабхупада, засновник визнавців Крішни, твердить, що непотрібно навчатися біології, а тільки співати мантри і читати Веди, бо тільки там прихована правда. Більшість культів відкидає будь-яку освіту (також здобування професійної освіти) крім студіювання тієї ідеології котру визнає секта.

1.3 Відношення католицької Церкви до сект

Католицька Церква від самого початку стикнулася із проблемою „згубних помилок," розколів, з сіянням доктринального хаосу, псевдопророками, котрі відкидали правду Христа[21] . Вся історія Церкви є проникнута появою і діяльністю єресей, схизм, сект, котрі вносили поділи, помилки і болючі рани на Христовому Тілі, як єдиної католицької Церкви.

Протягом останніх кількох десятків років наступив дуже швидкий розвиток сект і їх діяльність стала потужнішою. Ця ніби нова ситуація на рівні цілого світу спричинила конечність порушення проблеми сект в релігійно-моральному і душпастирському вимірах. До останніх років Церква не займалась проблемою сект в своїх офіційних документах. Кодекси Канонічного Права ККСЦ, ККП, як також старий латинський Кодекс 1917 року, документи Другого Ватиканського Собору не формулювали позиції Церкви. Щойно Іван Павло ІІ декілька разів виражав неспокій з приводу поширення сект, остерігав перед їх згубною діяльністю і наказував застосовувати душпастирську діяльність в даному напрямку[22] .

Надзвичайний Синод 1985 року скликаний з нагоди відзначення, оцінки й підтвердження справи ІІ Ватиканського Собору, сформулював певні загальні точки, що стосувалися віднови сучасної Церкви. У цих точках йшлося про загальні потреби Церкви, мають вони в собі також відповідь на потреби і аспірації, задоволення яких люди шукають в сектах[23] . У сучасному світі спостерігається явище повернення до „sacrum" і факт, що деякі люди свою потребу „sacrum" намагаються заспокоїти в сектах. У зв'язку з цим Синод наказав ширше опрацювати тематику сект під кутом відповідей на виклик, які вносять секти для життя Церкви[24] .

Як наслідок співпраці Секретаріату в справах Єдності Християн, Секретаріату в справах Невіруючих і Папської Ради в справах Культури був створений документ котрий Апостольська Столиця видала у 1986 році „Секти або нові релігійні рухи. Душпастирський виклик". Був він розпрацьований в оперті десь біля 75 зауважень-опрацювань і документацію зібрану до 30.10.1985 р., від регіональних і крайових Єпископських Конференцій.

Документ цей говорить, що сучасна Церква вбачає різні небезпеки, котрі виникають з існування нових релігійних рухів і сект, але далека є від кидання на них анафем. Чинить їх скоріше предметом свого зацікавлення, вбачаючи в них не тільки душпастирський виклик, але й доктринальний. Церква хоче здіагностувати явище створення сект, розпізнати їх природу, форми і цілі діяльності, щоб на цій основі зробити їх оцінку в світлі Христового об'явлення, правди про Бога, світу і людини[25] .

У посинодальній апостольській адгортації „Christifideles laici" про покликання і місію мирян у Церкві та світі, проголошеної Іваном Павлом ІІ 30 грудня 1988 р., звернено увагу на секти як джерело розкладу релігійного життя сучасних суспільств[26] .

У 1991 р. Папа Іван Павло ІІ скликав на спеціальну зустріч кардиналів, з метою обговорити справи, котрі визнав особливо важливими для діяльності Церкви в сучасному світі. Однією з тем було поширення „нових релігійних рухів". На цій зустрічі, котра відбулась у днях 4-7 квітня 1991 р. у Ватикані, взяло участь 120 учасників. Дня 6 квітня була обговорена тема релігійних сект[27] .

Кардинали додатково заслухали п'ять рефератів, котрі представляли проблематику сект на певних континентах. З них випливало, що: 
у Північній Америці найчисленнішими є секти протестантського походження, а серед них Свідки Єгови і Мормони, котрі проводять агресивну антикатолицьку діяльність;
в Африці налічується близько десяти тисяч сект, з них, 2 800 презентується як християнські. Загальна кількість послідовників сект складає близько 10 мільйонів членів, притягують скоріше протестантів і нехристиян;
у Південній Америці велику роль в поширенні сект відіграли політичні чинники;
у Європі експансія нових релігійних рухів актуально скеровується на країни східної частини континенту. Найбільш поширені секти це: Церква Об'єднання, Саєнтологічна Церква, Трансцендентальна Медитація і Свідки Єгови, динамічно розвивається New Age; 
на Філіппінах секти проявляють антикатолицькі настрої, критикуючи Маріїну набожність, культ святих, Таїнства і священичий целібат[28] .

Важливим документом Церкви, що стосується ставлення католиків до інших християн, є так звана Нова Екуменічна Директорія, що з'явилася 8 червня 1993 р. Цей документ виразно виключає з числа своїх адресатів секти і нові релігійні рухи, для котрих не має заміру бути підставою регулювання взаємних відносин. Таким чином було підкреслено, що Церква вбачає суттєву різницю між сектами, релігійними рухами і некатолицькими християнськими спільнотами[29] .

Священик Ivo Furer, Генеральний Секретар Єпископської Конференції Європи (ССЕЕ) ініціював на зустрічі Єпископів Центральної та Східної Європи, що відбувалася у Варшаві в жовтні 1994 р., аби європейські Церкви випрацювали методи протидії, офенсиві, наступові сект. Сказав між іншим, що потрібно заакцентувати на потребі євангелізації, катихези, християнської освіти та постійної просвітницької діяльності щодо вірних, особливо на біблійну тематику, богословську, екуменічну, на рівні локальних спільнот, а також працювати з клиром і особами які проводять таку освітню діяльність.

РОЗДІЛ ІІ Поняття і типологія секти

Упродовж віків „секта" була скоріше поняттям нейтральним. З часом, коли діючі секти проявляли крайні форми доктринальні й культові, спричинило це конфлікти з Цервами, державними системами, із суспільством і накинуло це поняттю „секта" негативного контексту[30] .

Негативне розуміння функціонує також в наших часах, бо і сьогодні діють між іншими „деструктивні" секти, котрі носять анти суспільний, антидержавний, анти виховний характер.

Слід також зазначити, що на сьогодні саме поняття „секта" є досить багатозначним. Однак воно завжди стосується конкретної спільноти, групи людей, котра відокремилася від котроїсь з великих релігій, суспільного чи світоглядного руху. Поняття секти потрібно отже розглядати в різних площинах. Секту також характеризують як спільноту, яка вирізняється специфічною поведінкою. І так наприклад має вона авторитарну структуру, застосовує різні форми „очистки мозку" й контролювання думок, використовує груповий натиск, а також вливає у своїх членів почуття провини, страху і т.д.[31] .

Секти теж окреслюють як рухи релігійного протесту. Хоча форми протесту можуть відрізнятися в різних сектах, завжди однак їх характеризує відкинення авторитету релігійних провідників головного напрямку, а часом також авторитету світської влади.

Досить вдале окреслення секти дає релігієзнавство. Воно трактує секту як групу чи рух відокремлений від котроїсь із релігій або спільнот віровизнання котре відірвалось від котроїсь із Церков або релігійних спільнот і прийняла власні доктринальні норми, культові і створила організаційні структури[32] .

Саме поняття „секта" виводиться з латинської мови. П'ятикратно у Новому Завіті заміняє воно грецький термін airesis. Та іноді латинський перекладач волів залишати грецький оригінал heresis. Обидва ці поняття в практиці рівнозначні. Аiresis у класичній грецькій мові, а також у грецькій мові Нового Завіту розуміється як вибір[33] . Наприклад, вибір філософської школи. Пізніше воно набрало значення, яке присутнє в наших часах, як заперечення якоїсь правди віри, тої що подає Церква до вірування чи висловлює публічно сумнів в них.

Термін „секта" походить з латинських слів seco, secare - відтинати, відділятися від когось, або sequi, sequor - йти за кимось[34] . Треба сказати, що вже у давнину поняття „секта" означало різні релігійно-суспільні рухи, котрі відірвалися від християнства і привласнювали собі певні особливі якості. Очевидно, можна б ще надовго зупинитися над розглядом суті терміну „секта", однак зі зрозумілих причин ми змушені йти далі і хотілось би представити причини того, чому люди йдуть у секти. Ватиканський рапорт нараховує дев'ять таких причин, при чому кожна з них представлена у формі потреб і аспірацій на котрі секта намагається дати свою відповідь з доктринального, культурного чи суспільного погляду. Ці причини такі: 
1. потреба приналежності, почуття спільноти;
2. пошук відповідей;
3. прагнення інтегральності;
4. пошук культурної ідентичності;
5. потреба бути особливим, відрізнятися;
6. пошук трансцендентного;
7. потреба духовного керівництва;
8. потреба чіткої візії, бачення;
9. потреба задіяності в якомусь виді праці.
Ватиканський рапорт визнає ці причини успіху сект як головні, але теж звертає увагу на інші, дуже важливі, якими є методи і техніки вербування адептів, які застосовуються сектами, особливо це стосується сект, що належать до групи „деструктивних"[35] .

2.2 Поділ сект

Щоби краще пояснити проблему пов'язану з поширенням і діяльністю сект спробуємо зробити певний поділ сект. Варто зазначити, що поділів сект є дуже багато, багато авторів намагалися це зробити тим чи іншим способом. І хоча не існує чітких критеріїв котрі сприяли б презентації власної типології сект, то однак можна відкликатися до поглядів J. Vernette`a i Z. Pawłowicza, котрі окремі секти виводять або з головних світових релігій та їхніх книг, або з цілей, котрі перед собою ставлять [36] .

Потрібно також звернути особливу увагу, що у прийнятому поділі керуємося поняттям і структуральним поділом, які подає Ватиканський Рапорт.

Отже, згідно з прийнятим поділом поділяємо секти так:
1. Секти псевдохристиянські;
2. Секти, що мають релігієзнавчий вимір;
3. деструктивні секти;
4. псевдорелігійні рухи;
5. світоглядні спільноти;

2.2.1 Псевдохристиянські секти

Це секти, які в представлені Ватиканського Рапорту є певною мірою пов'язані з християнством, тому що користуються Біблією і покликаються на християнство та Христа. Чому ці групи трактуємо як секти?

Застосовуємо тут критерії які представлені у Ватиканському Рапорті або в цілості, або в окремих елементах. Беручи їх до уваги потрібно як секти трактувати наступні групи:
1. Котрі окрім Біблії мають інші книги „об'явлені" або „пророчі послання".
2. Виключають з Біблії певні протоканонічні книги
3. Радикально змінюють зміст Біблії[37] . 
Переходячи до більш детального поділу псевдохристиянських сект запропонуємо тут такий поділ:
1. Релігійні спільноти, котрі очікують кінця світу і тисячолітнього царства
2. Спільноти, котрі відкликаються до Нового Месії.

2.2.2 Секти котрі мають релігієзнавчий вимір

Нехристиянські релігії є джерелом сект, що мають релігієзнавчий вимір. Ватиканський Рапорт окреслює секти з релігієзнавчим виміром як релігійні групи, які мають власний, індивідуальний світогляд та виводяться з науки котроїсь великої світової релігії, однак із жодною з них не ототожнюються[38] . Секти такого типу (чи релігійні рухи) є пов'язані із чотирма релігіями: індуїзмом, буддизмом, ісламом та юдаїзмом. Пізнання цих рухів вимагає принаймні загальних знань про ці світові релігії.

2.2.3 Деструктивні секти

Ватиканський Рапорт серед різного роду рухів виокремлює деструктивні секти. Цією назвою окреслюється групи з конкретною програмою та окультними формами, котрі несуть небезпеку для свободи громадян і суспільства, а також несуть велику релігійно-етичну і суспільно-виховну шкоду. Представлені у Рапорті техніки вербування і формування, а також способи індоктринації, стосуються перш за все деструктивних сект[39] . Вони мають авторитарну структуру, використовують різні форми „чистки мозку" і контролювання думки, групового тиску, а також навіюють адептам почуття вини, страху тощо.

2.2.4 Псевдорелігійні рухи (рухи „нової релігійності")

Від 1960-1970 розвинули свою активність ряд псевдорелігійних рухів, котрі себе окреслюють як рухи „нової релігійності". Коли йдеться про їх програмний ідоктринальний зміст, то потрібно на першому місці поставити „східну релігійність", а отже, елементи індуїстичного походження, буддистського і таоїстичного. Тут долучаються теж елементи гнози, неогнози, езотеризму, теософії і психології. Псевдорелігійні рухи обіймають передовсім молодих людей з кругів західної цивілізації, з їх пошуками самореалізації, самостановлення, як також якоїсь спільноти яка давала б зцілення і забезпечувала перед труднощами. Звідси походить одне з окреслень цих рухів: „молодіжні релігії" („Jugendreligionen"). Багато з таких рухів приймає як підставу своєї діяльності східну медитацію під керівництвом гуру. Поєднують з цим західні психотехніки та окультні практики[40] .

2.2.5 Світоглядні спільноти (Замінні релігії)

Релігія як свідомий і вільний зв'язок людини з Богом, а також релігія як певна галузь культури, яка містить доктрину, культ і релігійну суспільність є незаперечним фактом, котрий існував у минулому та існує зараз. Обабіч факту багатої різнорідності релігій треба також ствердити факт постійно існуючої критики релігії, опозиції по відношенню до релігії, котра набирає форми боротьби з релігією, а навіть пробує її зліквідувати. Характерним є те, що явища ці набирають форм замінних релігій. Складають сурогат релігії. Проявляються вони там, де є брак віри в Бога, а одночасно людина зі своєї природи відкрита на трансценденцію, виражає свою тугу за вищими цінностями через абсолютизування земних цінностей. Обожествлює їх і оточує „релігійним поклонінням". Замінні релігії мають отже релігійний культ без віри в Бога. На місце загубленого Бога, люди поміщають якогось божка, до котрого скеровують свою підсвідому релігійну тугу, окреслюючи її як гуманістичні, расові, пролетарські, класові і т.д.[41] .

Всі ці божки мають спільну рису: обожествлення людини в різному сприйнятті. А отже, культ розуму (Hegel, Eucken), релігії морального обов'язку (Kant), культ пролетарської солідарності (соціалізм), культ сили і свободи (Nietzsche, Klages, Sartre), культ ероса (Strinberg, Wilde), культ грошей (капіталізм).

Нігілізм і консумпціонізм сучасного світу створюють добрий грунт до поширення сект. В людині існує природна потреба вищих цінностей. В глибині свого єства людина не хоче жити без авторитетів і зобов'язань. Послуговуючись тими схильностями, легко людину обманути[42] .

РОЗДІЛ ІІІ Правничий аспект повернення члена секти до католицької Церкви

Католик який покидає католицьку Церкву стягує на себе відповідні правні наслідки, тобто кари. Чому так є? Отже Церква яка існує з встановлення Христа як духовна спільнота людей з'єднаних участю в тих самих цінностях віри, надії й любові є одночасно єрархічно впорядкованою інституцією, наділеною владою, котрої завданням є скеровувати людей до осягнення надприродної цілі. Це скеровування було б неефективне, коли б сфера завдань церковної влади не обіймала рівно ж влади карання. „Церква посідає вроджене і власне право застосовувати карні санкції стосовно християн, котрі допускаються злочину"[43] , і такою своєю дією наносять шкоду Церкві. Ця влада обіймає можливість встановлення карних норм[44] як також застосовувати кари по відношенню до вірних, котрі допустились злочину. В свідомості Церкви завжди виступало переконання про посідання цієї влади. Вже Апостоли послуговувалися нею в обороні чистоти віри і звичаїв[45] . Засвідчують про свідомість також постанови Вселенських Соборів, як також численні акти пап і єпископів.

Церква карає з метою поправи злочинця і покарання злочину. Але Церква також є доброю матір'ю, з тієї рації дає покараному шанс, після виконання певних умов, з'єднатися з нею знову.

3.1 Правні наслідки переходу католика в секту

Кожен вірний, маємо тут на увазі мирян, а також вірний котрий має духовний сан, зобов'язаний належним чином перебувати у єдності з Церквою.

„Вірні зобов'язані, діючи кожен по-своєму, зберігати завжди єдність із Церквою"[46] . Обов'язок цей виникає з природи Церкви. Церква є спільнотою, що об'єднує всіх вірних.

„Божою і католицькою вірою треба вірити в усе, що міститься в слові Божому, написаному або переданому, а саме в єдиному депозиті віри, дорученому Церкві і що одночасно, як об'явлене Богом подає до вірування Учительський уряд Церкви, чи то в урочистій постанові, чи у звичайному і загальному навчанні; це виявляється у спільному визнаванні вірних під проводом священного учительського уряду; отже всі вірні зобов'язані уникати суперечних цьому доктрин[47] . Єдність зі спільнотою Церкви необхідно зберігати також в дрібних діяннях, котрі виникають з приписів права як загального так і партикулярного. Вірні повинні якнайліпше виконувати обов'язки як щодо всієї Церкви, так і власної Церкви свого права, до якої належать"[48] .

Католик котрий покидає католицьку віру і переходить в секту, цілковито негує обов'язок перебування у спільноті Церкви, котрий виражається у визнанні віри, прийнятті святих Таїнств і визнаванні єрархічної структури Церкви.

Покидаючи католицьку віру особа чинить злочин апостазії або схизми[49] , однак передує їм часто - єресь.

Розгляньмо отже ці злочини поступово.

Єретиком (haereticus) є той, хто після прийняття Таїнства Хрещення заперечує якусь істину в яку слід вірити на підставі божественного і католицького віровчення, або бере її під сумнів[50] . Єресь дуже часто приводить до відступництва і схизми.

Починаючи від перших століть християнства віровідступництво завжди зараховувалося до найважчих церковних злочинів. Відступник від віри (apostata a fide), це людина охрещена, котра цілковито покинула християнську віру[51] .

Карається відступника з огляду на оборону віри, котра є фундаментальним добром Церкви, завдяки якому росте християнська спільнота[52] . Однак саме бажання відступлення від християнської віри не вистачає щоби вчинити злочин віровідступництва. Є потрібне виявлення цього бажання, волі назовні, наприклад словом, листом або вчинком, при чому мусить воно потрапити до інших.

Схизматиком (schismaticus) є людина охрещена, котра не хоче підлягати єпископові Риму або ж тривати у спільноті з членами Церкви котрі підлягають цьому єпископові[53] . Католик котрий допустився вище перелічених злочинів через карний процес має бути покараний великою єкскомунікою[54] .

Можна теж застосувати експіаційні кари:
1. Заборона перебування на певному місці або території (стосується священнослужителів і ченців) або наказ перебування на певній території (стосується священнослужителів приписаних до єпархії)[55] .

2. Позбавлення влади, урядів, служінь, завдань, прав , привілеїв, повноважень, ласк, титулів, відзначень. Може це стосуватися крім духовних осіб теж і світських, якщо уряди, завдання, права, ласки, відзначення не є застережені виключно духовним особам[56] .

3. Карне перенесення на інший уряд (і духовних осіб і світських).

4. Позбавлення духовного сану[57] .

Часто такі особи, відступники, єретики, схизматики чинять й інші злочини:
1. Злочин участі в літургійному культі з не католиками[58] ;
2. Злочин віддання дітей на хрещення або на виховання в некатолицькій релігії[59] ;
3. Злочин публічного оголошення засад, принципів, суперечливих з християнською вірою і звичаями[60] ;
4. Злочин непослуху[61] ;
5. Злочин публічного розпалювання бунту чи ненависті по відношенні до Римського Архиєрея, Патріарха, Ієрарха[62] .
6. Злочин приналежності до організації, котра діє проти Церкви[63] .
7. Злочин перешкоджання свобідному виконанню завдань Церкви[64] .

3.2 Умови і процедура поєднання з Церквою

Звільнення з кари це відпущення або дарування кари (занедбання карання) доконане компетентною особою.

Умови котрі стосуються звільнення від церковних кар, котрі є в ККСЦ, можна розділити на три групи: 
1. загальні умови
2. умови, що стосуються влади звільнення від кар у випадках звичайних
3. умови, що стосуються влади звільнення від кар у випадках надзвичайних
В канн. 1419 - 1425 ККСЦ праводавець встановлює законні умови що стосуються влади звільнення від церковних кар[65] . Так в кан. 1419 §§1, 2 ККСЦ говориться: „ Хто може диспензувати від карного закону або звільнити від карного наказу, може також звільнити від кари, накладеної силою того ж закону або наказу.

Крім того, законом або карним наказом може бути надана також іншим влада звільняти від кар." Йдучи далі праводавець вже більш конкретно подає, хто може звільнити від кари, накладеної силою загального права, а саме[66] : 
Ієрарх, який почав карний процес або декретом наклав кару;
Ієрарх місця, де в даний момент перебуває винуватець, але порадившись з Ієрархом, про якого мова вище.

Ці приписи стосуються також кар, накладених силою партикулярного права або карного наказу, хіба що партикулярним правом Церкви свого права застережено інакше.

Від кари, накладеної апостольським Престолом, може звільнити тільки Апостольський Престол, хіба що звільнення від кари делегується Патріархові або іншим. Слід зауважити, що на підставі самого права недійсне є звільнення від кари, коли воно вимушене силою, тяжким страхом, підступом[67] .

Апостольська Столиця владу звільнення від кар може зарезервувати собі або іншим, як також Синод Єпископів патріаршої або верховної архієпископської Церкви на підставі закону може внаслідок важких обставин застерегти звільнення від кар Патріархові або верховному Архієпископові для підданих, які в межах території очолюваної ним Церкви мають постійне або тимчасове місце проживання. Будь-яке застереження слід стисло тлумачити[68] .

Звільнення від кари не можна дати, якщо винуватець не розкаявся щиро у вчиненому злочині і не подбано належно про виправлення згіршення і заподіяної шкоди[69] . У світлі кан. 725 ККСЦ „кожний священик може правосильно і дозволено розгрішити з усіх гріхів будь-яких каяників у небезпеці смерті, хоч би був присутнім інший священик, який має повноваження уділяти святе Таїнство Покаяння".

Підсумовуючи треба сказати, що Церква якщо й карає в обороні віри, є вона однак доброю матір'ю і особи котрі покинули її (відступники, схизматики) можуть повернутися в її лоно, бо найважливішим є спасіння людини. Мусять тільки залишити спротив, правдиво жаліти за допущені злочини, а також направити шкоду і згіршення котрі повстали через їхні вчинки.

Закінчення

Сьогодні, коли маємо враження, що - як сказав André Malraux - «вічність відходить на дальший план» перед пустинею на котрій «щораз більше самотніх особистостей, зрозумілими є пошуки людиною духовних цінностей і людського тепла. Багато вирушає в дорогу, щоб віднайти «інший світ» і приятелів, котрі вже знають як цей інший світ віднайти.

В цій доповіді ми шукали відповідь на можливість повернення вірних в лоно католицької Церкви, котрі з різних причин відходять від правдивої Церкви, шукаючи реалізації своєї ідентичності в інших спільнотах. Тема доповіді: «Канонічний аспект повернення члена секти до Католицької Церкви» була розвинута в трьох розділах.

Беручи до уваги сьогоднішнє зацікавлення сектами, можна ствердити, що велика кількість людей часто зі своєї необізнаності, наївності, але однак зі щирістю і доброю волею хочуть шукати там Бога. З цієї рації цей капітал є часто перехоплюваний позбавленими скрупулів торгівцями душ. Церква почувається тоді зобов'язана реагувати. Ми б віддали злу прислугу тим рухам, якщо б стрималися від вираження застережень відносно їх відхилень, котрі часто є дуже поважні. Велика кількість знавців з галузі сектознавства стверджують, що значний відсоток різних суспільних патологій є наслідком діяльності сект і нових релігійних рухів.

Європейські доповіді: Cotrella, Hunta, de Puiga, Доповідь Бюра Народної Безпеки, Резолюція Європейського Парламенту стверджують, що скритими цілями функціонування нових культових організацій є торгівля зброєю, наркотиками, живим товаром, розповсюдження всесторонньої брехні і маніпулювання людською свідомістю - під виглядом релігійної діяльності. Правдивими мотивами їх організованої діяльності є прагнення влади і багатства.

Секти наносять дуже поважну шкоду своїм адептам, особливо коли йдеться про так звані деструктивні секти. Повернення в світ (суспільство) і реконвалесценція в минулому члена секти триває в середньому два роки, або чотирнадцять місяців, якщо він користає з допомоги спеціаліста. Декотрі секти залишають тривалий слід в психіці своїх членів, при чому, цікава річ, зовсім це не мусять бути особи, котрі беруть участь в багатогодинних обрядах, або ті, котрих піддають індоктринації. Стверджено, що колишні визнавці сцєнтологічної Церкви належать до найважчих випадків, хоча їх «богослужіння» займають в тиждень набагато менше часу як наприклад віддавання пошани Крішні чи обряди в Церкві Об'єднання (мунисти). Під час коли крішнаїти проводять сімдесят годин в тиждень прославляючи свого бога, мунисти присвячують релігійним обрядам п'ятдесят три години, а сцєнтологи менше як сорок три години. Повернення до нормального життя екс-крішнаїта триває в середньому одинадцять місяців, шістнадцять місяців екс-муніста і двадцять п'ять з половиною місяців, коли йдеться про колишнього члена сцєнтологічної Церкви. Навіть коли жертва секти вважає, що є «здоровою», мусить згодитись із тим, що наслідки приналежності до секти чи визнання культу будуть тривати довше як час реконвалесценції. Деякі спеціалісти, котрі займаються з екс-членами сект твердять, що повне виздоровлення є неможливе.

Отже бачимо, що поведінка і методи деяких сект в особливий спосіб наносять деструктивний вплив на особистості, тим самим спричиняються до дезінтеграції родин і суспільства, а їхні доктрини часто бувають дуже далекими від вчення Христа і Церкви. Обов'язкове є попередження вірних, особливо молодих, щоб вважали, потрібно є організовувати фахові порадні, центри правничої допомоги і т.д. Це є справді дже важливе, бо є фактом це, що великий відсоток членів різних сект потрапили туди з католицької Церкви.

Тому конечно є провадити катехизу, щоб вірні поглиблювали навчання Церкви про діяльність сект, про різниці, які є між католицькою Церквою і сектами. Важливо є вияснювати про тяжкість злочину апостазії і схизми, що через їх поповнення такий католик стає живою раною в організації Церкви. Отже становище Церкви відносно проблеми діяльності сект повинно бути здецидовано остерігаюче, виясняюче і обороняюче. Велика частина сект не проявляє взагалі постави діалогу і співпраці для добра людини і добра спільного. Навпаки займають поставу ізоляції, специфічного «Гетта». Однак потрібно пам'ятати, що не можна їх трактувати як людей другої категорії, навпаки потрібно проявляти любов згідно з навчанням Христа, однак з другої сторони наша постава не може бути наївно-іренічна (об'єднуюча). По відношенню до рухів релігійних схильних до діалогу релігійною і співпраці для спільного добра, Церква і окремі католики, чи їх групи, готові взятись за таку діяльність. Церква однак, маючи за ціль добро людини і її спасіння, пригадує завжди «ким є людина», бо власне «людина є дорогою Церкви». Якщо однак різні секти чи рухи релігійні (пов'язані наприклад зі східними релігіями), перекручують концепцію людини, її дорогу життя і дорогу спасіння, відлучення (відірвання) цілковите від Христа і Церкви, тоді Церква остерігає своїх послідовників перед помилкою і випливаючим з неї злом.


1.Число сект на цілому світі представляють дуже різно. Не бракує поглядів котрі твердять про існування біля 6 тисяч сект, чи так званих нових рухів релігійних, або « нових релігій». Пор. E. Sliwka. Slowo wprowadzajace. W: Nowe religie і sekty wyzwaniem dla Kosciola? Pieniezno 1994 s. 6. Трудність з окресленням кількості сект полягає між іншим в тому, що більшість з них має характер чисто езотеричний і офіційно вони не виступають як групи певного віровизнання.
2.Пор. Діяння Ап. 19,39.
3.Пор. Вих. 19.
4.Катехизм Католицької Церкви нр 751.
5.Пор. 1 Кор 11, 18; 14, 19. 28. 34. 35; 1, 2; 16, 1; 15, 9; Гал 1, 13; Флп 3,6.
6.Катехизм Католицької Церкви нр 752
7.Konstytucja dogmatyczna o Kosciele Lumen gentium nr 2.
8.Пор. Катехизм Католицької Церкви нр 771.
9.Konstytucja dogmatyczna o Kosciele Lumen gentium nr 4.
10.Див. W. Kasper. Kosciol jako wspolnota. Communio 6 (1986) nr 4. s. 26-42.
11.Konstytucja dogmatyczna o Kosciele Lumen gentium nr 8.
12.Катехизм Католицької Церкви нр 811.
13.Пор. A. Zwolinski. Drogami sekt. Krakow 1998. s. 236.
14.Пор. Dekret o ekumenizmie Unitatis redintegratio nr 3; Dekret o dzialalnosci misyjnej Kosciola Ad gentes divinitus nr 7.
15.W. Dzieza. A. Posacki. S. Pyszka. Katolik wobec sekt. Krakow 1997.
16.Тамже.
17.O. D. Santagada. Wspolnoty koscielne, niezalezne grupy religijne, sekty. Warszawa 1994. s. 17.
18.Тамже. с. 15.
19.E. Troeltsch. Kosciol a sekta. W: Socjologia religii. Krakow 1983. s. 108.
20.Тамже.
21.Пор. 2 Пт. 2,1; 1 Кор. 11,19; Рим. 16,17; Гал. 5,10.
22.Пор. Christifideles laici nr 34; Redemptoris Missio nr 31; Pastores dabo vobis nr 6; Oredzie na Miedzynarodowy Dzien Emigranta. 1990.
23.Пор. Sekty albo nowe ruchy religijne. Wyzwanie duszpasterskie. L?Osservatore Romano (wyd. polskie) 7 (1986) nr 5. s. 3-6.
24.Z. Pawlowicz. Kosciol i sekty w Polsce. Gdansk 1996. s. 123.
25.M. Rusecki. Dlaczego sekty sa niebiezpieczne. W: Problemy wspolczesnego Kosciola. Red. M. Rusecki. Lublin 1996. s. 209.
26.Christifideles laici nr 34.
27.A. Zwolinski. Drogami sekt. Krakow 1998. s. 239.
28.Там же. с. 241; Пор. E. Berlie. Sekty a emigranci. Communio 11 (1991) nr 3. s. 92-99.
29.Пор. U. Altermatt. Katolicyzm a Nowoczesny Swiat. Krakow 1995. s. 535-552. 
30.Z. Pawlowicz. Kosciol i sekty w Polsce. Gdansk 1996. s. 121.
31.Там же.
32.Z. Pawlowicz. Kosciol i sekty w Polsce. Gdansk 1996. s. 105.
33.H. Cazelles. Czym jest sekta religijna.? Communio 11 (1991) nr 3. s. 3.
34.M. Rusecki. Dlaczego sekty sa niebiezpieczne. W: Problemy wspolczesnego Kosciola. Red. M. Rusecki. Lublin 1996. s. 207.
35.Sekty albo nowe ruchy religijne. Wyzwanie duszpasterskie. L?Osservatore Romano (wyd. polskie) 7 (1986) nr 2. s. 4.
36.Пор. M. Rusecki. Dlaczego sekty sa niebiezpieczne. W: Problemy wspolczesnego Kosciola. Red. M. Rusecki. Lublin 1996. s. 205.
37.Sekty albo nowe ruchy religijne. Wyzwanie duszpasterskie. L?Osservatore Romano (wyd. polskie) 7 (1986) nr 1. s. 3.
38.Пор. Там же. нр. 1. с. 3. 
39.Пор. Sekty albo nowe ruchy religijne. Wyzwanie duszpasterskie. L?Osservatore Romano (wyd. polskie) 7 (1986) nr 1. s. 3; Z. . Pawlowicz. Kosciol i sekty w Polsce. Gdansk 1996. s. 128 nn.
40.Z. Pawlowicz. Kosciol i sekty w Polsce. Gdansk 1996. s. 275.
41.Тамже. с. 295.
42.Тамже.
43.Кодекс Канонів Східних Церков (далі ККСЦ) кан. 1401; Пор. Кодекс Права Канонічного (далі КПК) кан. 1311.
44.Див. ККСЦ кан. 1405 §1; Пор. КПК кан. 1315 §1.
45.Пор. 1 Кор. 5,5; 2 Кор. 13, 1-3; 1 Тим. 1,20.
46.ККСЦ кан. 12 §1; Пор. КПК кан. 209 §1.
47.ККСЦ кан. 598 §1; Пор. КПК кан. 750 §1.
48.ККСЦ кан. 12 §2; КПК кан. 209 §2.
49.ККСЦ канн. 1436-1437; Пор. КПК кан. 1364.
50.Див. ККСЦ кан. 1436 §1; Пор. КПК кан. 751; Пор. також. ККСЦ кан. 598 §§ 1-2; КПК кан. 750 §§ 1-2. В: List Apostolski Motu Proprio Ad tuendam fidem Jana Pawla II. s. 13-14.
51.Див. ККСЦ кан. 1436 §1; Пор. КПК кан. 751.
52.Dekret o posludze i zyciu kaplanow Presbyterorum ordinis nr 4. 
53.Див. ККСЦ кан. 1437; Пор. КПК кан. 751.
54.ККСЦ канн. 1436, 1437.
55.ККСЦ кан. 1429 §1.
56.ККСЦ кан. 1430 §1.
57.ККСЦ кан. 1433 §2; Див. ККСЦ кан. 1430 §2.
58.ККСЦ кан. 1440.
59.Див. ККСЦ кан. 1439; Пор. КПК кан. 1366.
60.ККСЦ кан. 1448 §1; Пор. КПК кан. 1369.
61.ККСЦ кан. 1446; Пор. КПК кан. 1371.
62.ККСЦ кан. 1447 §1; Пор. КПК кан. 1373.
63.ККСЦ кан. 1448 §2; Пор. КПК кан. 1374. 
64.ККСЦ кан. 1447 §2; Пор. КПК кан. 1375
65.Пор. КПК кан. 1354
66.Див. кан. 1420 ККСЦ.
67.Пор. кан. 1421 ККСЦ.
68.Пор. кан. 1423 ККСЦ.
69.Див. кан. 1424 ККСЦ.




Джерело: http://www.christusimperat.org/uk/node/11796
Категорія: Загальна інформація | Додав: Володимир (22.11.2011) | Автор: о. Ігор Демків
Переглядів: 1050 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

УГКЦ Храм Свв. Володимира і Ольги © 2017

Зробити безкоштовний сайт з uCoz